Мико́ла Васи́льович Го́голь (20 березня (1 квітня) 1809 року — 21 лютого (4 березня) 1852 року) — російський та український прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист, визнаний класик української та російської літератури.
Біографія
Народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці (зараз Миргородський район Полтавської області, Україна).
Батько, Василь Афанасійович Гоголь, був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Згодом знаменитий нащадок оспівав його в образі Тараса Бульби.
Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків.
У 1818-1819 роках — навчався в Полтавському повітовому училищі.
У 1821-1828 — у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К.Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував:
«… Я бачив цю п'єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв 16-літній Гоголь».
А товариш Гоголя Т.Пащенко стверджував:
«Думаю, що Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену».
У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.
У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори і опублікував деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут з'явилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори.
Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Уже з дитячих літ вона закладала в юного Миколу любов до мови та відчуття слова. Згодом він захопився збиранням українських народних пісень, прислів'їв та приказок, готував матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню:
«Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…»; «Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..»; «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу».
Ще в студентські роки Гоголь переймається соціальними негараздами і налаштовується на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства»:
«Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага»
У 1828 році Гоголь переїхав до Петербурга. Там, в 1829, він опублікував свій перший твір — поему «Ганс Кюхельгартен».
Того ж року в журналі «Отечественные записки» з'явилася повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Ці твори були романтичної спрямованості, підкріплені грунтовними знання усної народної творчості. Ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного справляли враження на читача.
Наприкінці 1833 року Гоголь клопочеться про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього, зокрема, й дружба з Михайлом Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором цього ж університету. Гоголь писав:
«Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!»
У липні 1833 Гоголь вмовляв Максимовича:
«Киньте, насправді, кацапію і їдьте на гетманщину. Я думаю те ж саме зробити і наступного року гайнуть звідси. — Дурні ми дійсно, якщо розсудити гарненько. Для чого і для кого ми жертвуємо всім. Їдемо! Скільки там ми назбираємо всякої всячини».
А в грудні 1833 Гоголь писав своєму другові:
«Дякую тобі за все: за лист, за думки в нім, за новини і т. д. Уяви, я також думаю: Туди! Туди! До Києва! До древнього, прекрасного Києва! Він наш, він не їх! Неправда! Там або довкола нього робилися справи старовини нашої. Я працюю, я всіма силами намагаюся, але на мене знаходить жах: можливо, я не встигну! Так, це славно буде, якщо ми займемо з тобою київські кафедри: багато можна буде зробити добра. Але мене турбує, що це не здійсниться. Говорять, що дуже багато призначено туди якихось німців. Це також не дуже приємно. Хоч би для святого Володимира побільше слов'ян».
У цей же час Гоголь працював над книгами «Арабески», «Миргород» (1835). Він остаточно порвав з педагогічною діяльністю:
«…Вже не дитячі думки, не обмежене коло моїх знань, а високі, сповнені істини й жахливої величі думки хвилювали мене».
З 2-ї половини 1830-х років подальший розвиток таланту Гоголя пов'язаний з драматургією. Етапною стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836).
Невдовзі після прем'єри п'єси Гоголь виїхав на досить тривалий час за кордон, відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію.
У 1842 році вийшла друком поема-роман «Мертві душі».
Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Про це — у виданні 1847 року «Вибраних місць з листування з друзями».
У 1848 Гоголь повернувся в Росію, посилено працював над другим томом «Мертвих душ», але незадовго перед смертю спалив рукопис. Невдовзі після цього Микола Васильович Гоголь помер.
Твори
Повісті (1835—1842 рр.):
- Невський проспект
- Ніс
- Портрет
- Шинель
- Записки божевільного
- Рим (уривок)
- Ревізор
- Мертві душі
Джерело: http://www.ukrcenter.com
| 
